Нафраниці Кодимщини

нафраниці

Нафраниці – чотирикутні серветки, які побутували в Кодимському районі. Виконували ритуальне призначення. Місцеві жителі вимовляють це слово як «нафраніца». На серветках мають місце геометричні зображення рослинного, тваринного характеру, хрести та інші фігури. Тип вишивки нафраниць у народі називався «фасольки».

У селі Загнітків Кодимського району молода, коли готувалася до весілля, мала вишивати рушники й нафраниці. Одну вона давала нареченому на заручинах або сватанні: «коли молодий прийшов договорятися за молоду». Чотири рушники й три нафраниці шила для вбирання нанашки (посадженої матері, хрещеної матері).

Цей обряд – «вбирання нанашки» – існував в традиційному весіллі кожного села Кодимщини, щоправда зі своїми локальними особливостями. В неділю під час святкової вечері, коли подали борщ, нанашку звали з-за столу і прибирали. Одну нафраницю складали удвоє так, щоб біла, невишита частина була всередині, а малюнок обох сторін було видно, й «клали» на голову, перев’язуючи червоною стрічкою. Ще по одній нафраниці чіпляли на обидві руки вище ліктя й також перев’язували червоними стрічками. Попереду, позаду, по боках нижче пояса чіпляли рушники, складені вдвоє. В тарілочку клали жито, копійки, зав’язували червоною хустинкою, давали нанашці, вона тримала її за кінці хустинки, танцювала і тарахкала.

Жителька Олексіївки Тетяна В’язова розказує, що в їх селі “на другий день весілля нанашка давала солодке (нарізаний скибками і политий зверху медом коровай чи жевна, щоб життя в молодих було солодким, а ще на цю скибку клали червону нитку, яка вважалась оберегом від злого), тоді батьки молодих в’язали нанашок, і тоді ж пов’язували нафраніцу”.

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *